Року 2024го, десь на кордоні України і того, що раніше називалося “рф”:
– Здраст... Тобто, я хотєла сказать "добрава дня"!
– Доброго. Прошу надати документи на користь вашої потенційної можливості перетнути український кордон.
– Вот, пажалста: дєдушка, бабушка роділісь в Днєпрє. У нас с синой украінскоє проісхождєніє.
– Цього не досить. Відмовлено (бум! – штамп у паспорті, ред.). Наступний, прошу!
– Но рєбьонка, хотя би, пожалєйтє! Саше всєво пять, у нас там каннібалізм, єво же с’єдят!
А, бігме, що робити в такій ситуації? Хтось скаже, що дуже забігаю наперед, але це неминуче станеться, і треба бути готовими, коли звідти ламанеться нова орда, “бєженцев”. Розчавлених смородом програної війни, дефолтами, голодом та іншим колапсом. Суто по-людськи буде шкода їхніх малих дітей. З іншого боку, всі чудово розуміють: із сатанізму в генетичному коді проросте рускій мір, років усього через небагато. Його носії з “вдячності“ за колись наданий прихисток спокійно підуть грабувати і вбивати своїх благодійників – бо інакше просто не можуть. Така вже у них зворотня еволюція, у напрямку повної деградації, до пітекантропського стану.
Будуть тиснути на жалощі, надавати тонни довідок, в т.ч. й завірених Міноборони України, що чоловіки з їхніх родин ні сном, ні рилом не брали участі “в воєннай опєрациі“. Зі сльозами клястися, як нас люблять. При цьому навіть землю зжеруть і проспівають перші чотири рядки з “Ще не вмерла... “ – бо їм страшенно захочеться жити.
Зараз дуже мало з них бодай замислюються про те, як хотіли жити в себе вдома, в Україні, тисячі закатованих, спалених живцем, переїханих танками, застрелених і згвалтованих перед смертю. Сьогодні їм ще не думається, що завтра на їхні голови впаде гнів неба.
Але нам уже тепер не зайве поміркувати, куди подіти мільйони росіян, які обов’язково шукатимуть порятунку на українському кордоні.
Хіба що перекинути клопіт з “рускімі бєженцамі“ Німеччині, Франції та Австрії, які дуже люблять російський газ і росіян. Любов зла, то хай вони й домовляються з Китаєм про їхній транзит через Шанхай чи куди там, але дуже далеко в обхід українських земель. Чи Грузія, де надто швидко забули серпень 2008го, хай би подбала про смертоносних сусідів.
Бо представники російського етносу, як і будь-яких інших, що довго проживали на території рф, не повинні мати жодного права перебувати в нашій країні, навіть тимчасово. З міркувань санітарно-гігігєнічного та іншого захисту українських громадян. Це так само, як колись ізолювали від громади прокажених – іншого виходу в нас просто нема.
Особливо це має стосуватися тих, в кого “дєдушка, бабушка” чи й самі “роділісь в Украінє” – бо манкуртизм це особливо фатальний діагноз, той же канібалізм, тільки іншого виміру. Ви знали, наприклад, що кремлівський “переговорник“ і колишній міністр того, що на рф називають “культурою“, мєдінскій – уродженець міста Сміла Черкаської області? Зрискалений поляк, покруч. Що генерал рудской, один з катів Маріуполя, народився в нашому Миколаєві? А феесбешник, теж генерал Болюх – на Вінничині? Капітан Татарченко, один з тих, хто вів орків на Київ – з Вишгорода, на тій самій Київщині? Українська кров у їхніх іржавих жилах не стала перешкодою, щоб проливати теж українську в Україні; це вже за межею.
Мартиролог їхніх “погібшіх, ісполняя воінскій долг“ мародерства й садизму, рясніє українськими прізвищами: Лазаренко, Фесенко, Порохня, Волинець, Палій, Єременко, Мижурко, Доля, Василенко, Кравченко, Мельник і т.д.
Винятки, кому дозволять в нас бути, якщо й трапляться, то одиниці. З тих, про кого вже відомо: були не тільки проти війни, але й намагалися її зупинити, виходили на протести, втрапляли відтак за грати. А про решту й говорити не варто.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Comments