top of page
Writer's pictureLyudmyla Pustelnyk

Українські крила італійської льотчиці Джулії Шифф

Updated: Oct 21, 2022


Бліц-інтерв'ю з дівчиною-воїном Міжнародного легіону в Україні та громадською діячкою.


Тендітна білявка з Венеції, їй трохи більше 20. Колишня пілотесса італійського спецназу, сьогодні - захисниця України. Ми зустрілися випадково на каналі Diaspora UA під час ефіру з Олесем Городецьким, головою Християнського товариства українців Італії. Джулія, промовиця недавньої маніфестації українців у Римі, завітала до п.Олеся в гості і ненадовго приєдналася до нашої розмови.


Перш за все, від усього серця вдячна Вам за все, що робите для України. Дякую! Що спонукало Вас, італійку, стати на захист України? Як з’явилося це рішення?


– У перші ж дні війни надійшли відео з Ірпеня та інших міст поблизу Києва. Це виявилося справжнім шоком для нас – настільки жахлива жорстокість, без жодної на те причини. Так багато безчинства, так жорстоко... Мене глибоко вразило. Я відчула: щось відбувається в моєму серці. Цивільні, мирні люди не повинні проходити через подібний досвід!

Тим часом, я – військова. Мої зусилля могли допомогти цим людям. Виїхала з Італії 7 березня і закохалася у вашу прекрасну країну. Тепер не зможу її залишити, я знайшла нову частину свого серця. В будь-якому випадку продовжуватиму боротися за неї всіма засобами, якими можу.


– Як би Ви описали своє ставлення до українців та італійців тепер, після того, як провели в нас більше півроку?


– Культура України одночасно дуже схожа на ту, що моєї країни, і дуже відрізняється в декотрих моментах. Україна більш відкрита назустріч, ніж Італія, в Україні набагато більше інклюзивності і непорівнювано більше вдячності та поваги серед військових, так само як і серед цивільних. Кожен робить, що може, і робить це щонайкраще для своєї рідної землі. Не знаю, чи в Італії є таке ж ставлення, таке ж співпереживання одне за одного, братерство. Це те, що я знайшла в Україні і що мені справді подобається. А ще люди тут дуже позитивні, навіть під час війни. Це те, що дає дуже гарні вібрації, завдяки чому добре почуваюся. Тому продовжую жити в Україні.


– Вже почали вчити мову?


– Трішки! (Показує пальцями, посміхається - ред.).


– У Вас є можливість звернутися до українців зараз.


– Перш за все – залишайтеся сильними! Не слухайте чиїхось поганих слів, хейтерів і людей, які далеко [від подій] і вас не підтримують. Не слухайте їх. Що я побачила в Україні, то це справжню, їхню, українців війну. Європа, США надають допомогу, так, але змагаються саме українці, за свою землю. Це найпрекрасніше, що я коли-небудь бачила. Це дуже сильно. Тож не втрачайте цієї сили, цього бажання! Українці перекрасні такими, як вони є, і тому не здавайтеся. Бо хоробрі серця, справжні серця переможуть в боротьбі за справедливість.


– Бачили полонених росіян? Що про них скажете?


– Особисто з ними не говорила, це така чутлива ситуація спілкування... Але це робили мої колеги. Перш за все, росіяни дякували, що їм давали їжу, воду і можливість помитися в душі. Виглядає, що їхня армія не ставиться до них, як до людей.


Одна бабуся з Куп’янська, свідок окупації, розповідала мені, як до неї підійшли російські солдати. Зовсім молоді, можливо, без якогось військового досвіду. Вибачалися, казали, що не хотять тут бути, але змушені виконувати наказ. Бо в них не було вибору: або йдуть воювати, або проведуть багато років у тюрмі.


– В більшості українців до росіян сьогодні нема інших почуттів, крім ненависті. Хоч наша нація на загал добра і християнська.


– Може, це просто комусь пощастило – знайти кілька добрих яблук на дереві, повному гнилих. На жаль, війна – це дуже суворо. Не думаю, що хтось її хотів. Хіба що путін, це напевне. Війну можна закінчити двома способами – або ми перемагаємо, або путін зрозуміє, що помилявся.


– Не думаю, що людина, яка неспроможна, щось зрозуміє... Та й в росії не лише він підтримує війну. Що відчуваєте до росії та росіян?


– Можу прозвучати грубо, бо вже вивчила трохи лайливих українських слів... Скажу, що коли комусь промивали мізки стільки років [як росіянам,], то невігластво робить їх неспроможними сприймати правду. В Україні насправді жодних наці не існує, вибачте, але це повна дурня вважати інакше.


Я думаю, що в росії просто нещасні люди з нещасними мізками, з відсутньою емпатією. Які кажуть, що вони українцям "брати", але такого, як чинять, не можна робити своїм братам. Ми достеменно не знаємо, що там у них відбувається, бо пропаганда працює і всередині, й зовні росії. Я тільки сподіваюся, що вони зможуть розплющити очі і побачити тиранію. Хоч і знаю чудово, що це ілюзії.



Людмила Пустельник, Global Village Home




0 comments

Recent Posts

See All

Komentáře


bottom of page