Їхав я зі Львова, повертався на рідну Сумщину. Місце номер 8, горішня полиця. Дякувати нашим "ефективним" менеджерам "Укрзалізниці", дивно, що взагалі зміг квиток купити. Але мова не про це .
Отже, до купе зайшов першим. Закинув наплічника нагору та й всівся біля вікна з надією що буду їхати сам-один. Але через кілька хвилин зайшов ще один пасажир, Слава.
- СЗЧ, - представився.
- Тобто? - Не зрозумів я
- Повертаюся на службу після СЗЧ, - пояснив хлопець років тридцяти . Одягнений був у цивільне, але наплічника мав явно військового. Якось одразу , за кілька хвилин? Слава-СЗЧ розповів про себе майже все: де народився , де хрестився і чому розлучився ...
Самовільне залишення частини, СЗЧ, він здійснив з Чернігівської області, де проходив службу на посаді кінолога. Навіщо пішов? Він не знає. В бойових діях участі не брав , "дідівщіни" в його частині нема, командири адекватні.
І тут до купе зайшло мініатюрне диво жіночої статі в армійському однострої та з величезним теж армійським наплічником. На ньому теліпався якийсь рожевий пухнастик - м'яка іграшка , схожа одночасно й на кролика, й на бегемота.
- Іванка, - відрекомендувалась дівчинка років двадцяти.
- Слава. СЗЧ.
- Богдан - це я.
Іванка стягла з плечей того мішка , запхала його під нижню полицю і оголосила нам що йде на перекур. Ще через хвилину до купе зайшла точна копія відомого "зеленого" депутата, Василя Вірастюка.
- Васілій, - привітався російською кремезний чоловік.
Потяг рушив. Слава-СЗЧ розповідав, вже вкотре , як йому важко живеться, маючи на увазі свій борг в 79 мільйонів гривень (!!!). Отримав його завдяки лише тому, що в нього в макітрі тирса. А Васілій, весь час говорячи російською, не відривався від телефона - домовлявся з одними друзями про сауну , з іншими про риболовлю, і з партнерами по бізнесу, аби ті, нарешті , заплатили "за простій тих вагонів".
- А чому Ви не в армії ? - звернувся Слава до Васілія.
- Інвалід я! - Зареготав той.
- Зрозуміло... Я так бачу, що Ви серйозний дядько . Можете мені чимось допомогти , щоб заробити грошей?
- Повертайся до армії , йди на "передок" - там , кажуть , добре платять! - Знову зареготав Васілій.
За Козятином Васілій вийшов. А ми поїхали далі. Після Києва вийшов і Слава-СЗЧ. Зараз навіть не знаю чи живий він, бо , можливо, теж був у тому таборі, куди прилетіла кацапська ракета під час дурнуватого "построєнія"...
В Києві до нас приєднались весела, доброзичлива жінка та іноземець азійської зовнішності. Жінку звати Ніна , вона їхала по справах фірми , в якій працює, до Харкова.
Іноземець довго сопів, намагаюсь застелити свою постіль , потім , показуючи на всій телефон і зарядку до нього , жалібно промовляв англійською "power , power " . Іванка пояснила йому (з'ясувалося, володіє доволі пристойно англійською), що наш вагон, хоч і купейний, але дуже старий і поганий . Тому працююча розетка може бути хіба що в купе провідника . Але навіть у службовому купе розетка не працювала. (Привіт вам, "ефективні" камишини та лященки!).
Іванка порадила іноземцю тепер, в Україні, завжди мати при собі павербанк. Хлопець подякував українською.
Прокинувся я вже після Конотопа . Тихенько сходив умитись , замовив у провідника подвійну каву і тихенько розбудив Іванку . Нам з нею на одній станції виходити . Наші супутники теж прокинулись. Іноземець дістав зі своєї торби якусь булку і почав її жадібно їсти . Мені було дуже цікаво - хто він і що тут робить ? Тому не втримався і запитав, ось що почув:
- Мене звати Чень , я з Китаю. В Україні вчуся, зараз на ординатурі . Їду до Сум , а потім ще треба до Харкова.
- І тобі не страшно? Ти розумієш, що зараз їдеш у бік бойових дій, туди, де щодня стріляють?
- Якщо вам , українцям , не страшно, то чому я повинен боятися?
- Ну , я на роботі - служу в ЗСУ, а Богдан живе за 8 км від кордону з виродками, - відповіла Іванка.
Чень: - Я дуже пишаюся що зараз в Україні і знайомий з мужніми українцями особисто! Ви нічого не боїтеся!
Добре, друже, good luck!
Після Ворожби ми з Іванкою вийшли . Її зустрічала посестра на автівці, дівчата люб'язно погодились мене підвезти. В небі висів кацапський дрон-розвідник, десь бахкали вибухи, і було холодно - отже, я дома. А потяг 46 поїхав далі.
Богдан Пилипович, м. Суми
Comments