Hова екранізація відомого роману міхаїла булгакова. Касовий успіх, "дисиденти" й "українолюби" в команді творців кіна, виття z-середовища – все, що треба для ажіотажу. Чому не варто просто забити на чергове твориво роскінематографа?
Бо це чергова ідеологічна зброя, адресована, в т.ч., ближчим західним сусідам, українцям. Згадайте недавній сечопуск окропом вітчизняних чушпанів навколо "Слова пацана@ і зробіть висновки. І тільки лінивий в росії не зітхне про київський період булгакова та його все ще чинний, незважаючи на протести громадськості, в нашій столиці музей. ("А вєдь маглі мать гарадов рускіх асвабадіть...").
Нарешті, в історіях авторів і акторів фільму стільки небанальних "совпадєній", що Воланд собі ногу зламає. Почнемо з режисера Міхаїла-Майкла Локшіна, уродженця США, куди щасливо повернувся ще в 2021му, до завершення роботи над "Майстром і Маргаритою", бо закінчився його контракт. Відтоді до рф більше не їздив. Психолог за основною освітою, знімав рекламні відеоролики, також ще три художні стрічки. Найпомітніша – історична драма "Срібні ковзани".
Після початку великої війни писав у соцмережах на підтримку України, бажав їй перемоги. Порівнював рф з нацистською Німеччиною, переказував кошти для української кінодокументалістки. Також агітував допомагати ЗСУ. Саме це "вмєняют" його останньому фільмові z-патріоти. Вимагають зняти з прокату, покарати, "нє пущать".
Втім, пікантність не тільки в особі режисера, але і його тата Арнольда Локшіна, американсько-російського вченого. Ходячої сенсації, про яку сьогодні забули, а дарма. Це був єдиний американець часів горбачаовської перебудови, який попросив політичного притулку в ссср. Отримав його в 1986му разом з дружиною Лорен і трьома дітьми, серед яких і п’ятирічний тоді Майкл (на фото нижче).
В радянському союзі з Локшіними носилися, як з писаною торбою. Єврейська родина з Г’юстона, Техас, мала в ситій Америці все. Мама Арнольда тримала успішний ресторан, родина жила у власному гарному будинку. І раптом накивали п’ятами до "раю" за колючим дротом. Локшін-старший пояснював це своїми комуністичними поглядами, наче б то за них переслідувало ФБР. Прослуховували телефона, читали пошту, цькували на роботі. Трудився науковцем, дослідником раку, в шпиталі Св. Джозефа фундації Стейліна (St. Joseph hospital’s Stehlin Foundation).
Керівництво шпиталю називало Арнольдові звинувачення вигадками і вказувало на інше: той настільки халатно ставився до своїх обов’язків, що змушені були звільнити з посади. А невдовзі після того Локшіни вигулькнули в москві. Старші багато виступали на телебаченні про те, як кепсько живеться в США.
В ссср, натомість, Лорен навчилася стояти в чергах за буквально всім – від кефіру до мила. Але дітей влаштували до школи, а сім’ї дали трикімнатну квартиру на лєнінскіх горах москви – районі, де селилася партійна, мистецька та інтелектуальна еліта. Арнольда працевлаштували науковим співробітником в "Центр експєрімєнтальной мєдіцини".
Сьогодні це один з тих закладів, який займається генетичними розбробками в галузі фізичного безсмертя людини. Лише однієї людини, в.путіна, куратором програми є його донька марія воронцова. Звичайно, виглядає чистою конспірологією, що Локшін 38 років тому поділився з радянськими колегами американськими знахідками щодо боротьби з нинішньою хворобою російського очільника. Але хтозна?
Відомо, натомість, інше: Локшіни дуже побивалися за радянським союзом після його розпаду. Російське громадянство отримали тільки 1992го. Потім жили в злиднях, заробляли приватними уроками англійської. Арнольд, наступивши на горло зневазі до уряду США, довгі роки вимагав через своє колишнє посольство платити йому американську пенсію. Не дали.
Старша сестра Майкла-Міхаїла, Дженіфер, викладає англійську у "висшей школє економікі" в москві. Ще один старший брат, Джефрі, – професор математики московського дежржуніверситету (мгу). Зважаючи на посади обох, навряд чи поділяють погляди на "есвео" Майкла, такої собі білої ворони в родині.
Але ж у знімальній групі "Майстра і Маргаритb" "білих ворон" не бракує! Євгєній Циганов (Майстер) неодноразово і доволі категорично висловлювався проти війни. Поліна Ауг (Гелла) є донькою більш відомої акторки Юлії, яка через свою антивоєнну позицію мусила виїхати з рф. Та ба, згадані двоє спокійно собі працюють в російських театрі та кіно. Ніхто їх не переслідує, не звільняє. Як і Юлію Снігірь (Маргарита), дружину Євгєнія. І це, на хвилинку, в рф, де хоч слово проти її агресії в Україні означає не просто скасування в професії та забуття, але й нерідко прописку на зоні. Гм?...
"Майстра і Маргариту", попри відому позицію її режисера та виконавця головної ролі, не тільки не відправили "на полицю", але й дали стрічці чимале державне фінансування. Про прем’єру написали всі російські ЗМІ, доволі компліментарно навіть пропагандистська "комсомольская правда". Про "крамолу" Локшіна й Циганова не згадали.
Все це дуже нагадує "антивоєнний протест" на російському телебаченні його редакторки Маріни Овсяннікової. Пам’ятаєте "дєвушку з плакатом" “No war!” в ефірі програми "врємя"? Розрахунок кремлівських організаторів "протесту" був простим – викликати довіру українців до "хороших росіян". Не вдалося, Овсяннікова, що збиралася виступати в Києві, як "своя", поїхала звідти ні з чим.
В "Майстра і Маргарити" та сама мета, плюс месидж для довірливої публіки на Заході – подивіться-но, у нас є свобода слова і вибору для митців! Хоч насправді їм усього трішки відпустили повідок і дозволили "гавкнути" в межах дозволеного.
Піратську копію фільму можна надибати в Інтернеті. Нехай допоможе Всевишній додивитися, якщо ризикнете, дві з гаком години екранного часу – нудно. Навіть, коли за терплячки винагороджує останній кадр палаючої москви.
Або, щоб було цікаво, треба поважати оригінал, чого про себе категорично не скажу. Посередній сатанинський роман, в якому добро – упосліджене, майже жалюгідне. Зате диявол – справедливий, іронічний, гламурний і ще який завгодно привабливий. Підміна понять, з ніг, та й на голову, дуже лягає в канву російської ідеологічної доктрини, надто, сучасної. Ще одна причина, чому нове кіно продовжують піарити і пхати в український інфопростір.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Commentaires