Кулі тільки завершують процес, однак, вбивають не вони, а ненависть. Цієї "зброї" в нашому суспільстві зараз стільки, що Україна могла б продавати на експорт роками, якби хтось купував. І все одно ще багато залишилося б. Але вистрілює ненависть насамперед у себе вдома, в донедавна спокійному спальному районі Львова.
Хто міг бути замовником убивства Ірини Фаріон? Вибір не бозна-який – влада російська або влада українська. Мета в кожної одна – розхитати ситуацію в країні, влаштувати провокації на тлі загибелі знакової постаті, бажано, неоднозначної.
З цієї точки зору покійна – ідеальна сакральна жертва, її смерть викликала величезний резонанс. Значно більший, ніж сьогоднішні втрати на фронті чи загибель трьох жителів Миколаєва. Наймолодшому, талановитому юному танцівникові – всього 12.
Московська мета, якщо це рф, зрозуміла: просування окупантів на фронті відбувається далебі не тими темпами, як їм хотілося. Чому б не пришвидшити дестабілізацією за лінією фронту?
Інша справа – гешефти влади української. Тут і перемкнути увагу суспільства із суцільних факапів Банкової на трагедію у Львові, і підготувати за лаштунками і разом з "партнерами" грунт для "перемовин" з рф.
Чи провести тотальну мобілізацію, ще жорсткішу, ніж уже є. "Бо дивіться, що вороги серед білого дня виробляють! У Львові!". Останнє, до речі, вже втілюється в життя – в новинах пишуть про схоплених поліціянтами на вулицях багатьох молодих львівян, зовні чимось схожих на підозрюваного у вбивстві молодого чоловіка в панамці й окулярах. Зрозуміло, в якому напрямку поїдуть, щойно з’ясується, що вони ні сном, ні духом.
Ну, і ще багато чого може прокрутити Банкова. Як-от, "нейтралізувати" з подальшою пропискою за гратами вцілілих від мобілізації радикальних опозиціонерів – коли раптом забажають протестувати. Конфіскувати зброю в населення, всю без винятку – під приводом профілактики майбутніх злочинів проти громадян. Повимітати з правоохоронних органів не досить лояльних керівників під приводом невдоволення результатами розслідування, і взагалі – "як же ви допустили?!".
Не без того, щоб спробувати дискредитувати військових – якщо "несподівано" виявиться, що стрілець служив чи якось причетний до ЗСУ. Загалом і всім в Україні закрутити гайки так, що путін з лукашенком лише вдоволено посміхнуться: "Гуд, Вальдемар, гуд!". Back to the USSR.
Дуже важливо, щоб виконавця: а) знайшли живим; б) щоб дожив до суду; в) його не застрелили "під час спроби втечі".
Не можу не погодитися із Юрій Чепак: "Політичні вбивства завжди застосовують для початку репресій і відволікання уваги!". Класика жанру.
Співчуття родині та друзям Ірини Фаріон. R.I.P.
P.S. Паралелі з минулого, різні. ссср, зима 1934го, лєнінград – вбили Сєргєя Кірова. І собі ката не гірше Сталіна, але на його боці був тогочасний медійний ресурс, популярність серед люмпенізованих мас. Через три роки відтак стався 1937й з усіма відомими наслідками. Одна з версій убивства – Сталін замовником не був, але знав, що на Кірова готують замах. Вирішив не заважати, щоб потім обернути «народний гнів» собі на користь. Так і сталося. Коли масово пакували "ворогів народу", їхні друзі та родичі спершу мовчали й тому, що будь-який протест гарантував публічний остракізм. "Як можна захищати причетних до смерті народного героя?". Далі мовчали вже з остраху за власні життя.
Незалежна Україна, чорний березень 1999го, вбивство В’ячеслава Чорновола, сяк-так замасковане під автотрощу. Наслідок – остаточне зачищення електорального поля від конкурентів Л.Кучми. Цементування українського олігархату як форми державного устрою і фактичного господаря країни. Колишніх соратників В’ячеслава Максимовича або успішно працевлаштували на керівних-депутатських посадах або усунули на маргінес. Ахметову, Медведчуку та іншим Пінчукам ніхто не більше не перешкоджав. До слова – Чорновіл був проти радикального націоналізму, називав його "печерним" і небезпечним для державотворення.
Мало хто сьогодні згадує, що терактові проти Чорновола передувало ще одне, теж дуже ймовірно вбивство – безслідне й загадкове зникнення секретаря Народного Руху Михайла Бойчишина в 1994му. Досі не знайденого, слідства, по суті, не було. Але тренд "кінців у воду", спробуваний тоді, підтвердив свою привабливість для влади п’ятьма роками пізніше.
Вчорашнє вбивство Ірини Фаріон у Львові. Про ймовірних бенефіціарів - вище. А наразі ризикну засумніватися в ретельності правоохоронців, які шукають злочинця. Бо виглядає на розвиток ситуації в напрямку "кінців у воду". Те, що стрільця досі не спіймали, з кожною годиною підрізає надії. Львів, звичайно, не село, але й не Нью-Йорк, де зловмисникові "розчинитися" в бетонних джунглях легше. Плюс до польського кордону рукою подати. Якщо вбивство готував тижнів зо три, судячи з повідомлень сусідів покійної, то шляхи відходу й поготів.
І все це на тлі балачок про "перемовини з росією" і впертого небажання команди Зеленського-Єрмака поступитися місцем на Банковій новим "всенародно обраним". Ні разу не факт, що кращих від попередників, але для згаданих двох і Ко зміна влади в Україні – це вирок. Точно не такий, яким у 2019му обіцяв стати для Порошенка Зеленський, а реальний. Тим часом, найміцніший клей сідала до державного крісла – це, коли державу лихоманить зсередини. Всі бояться, що може бути ще гірше. Ось вам і другий (а там і третій чи надцятий) термін для Володимира Олександровича. Що колись божився піти після завершення першого.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Comments