Тема "Азова" якось незрозуміло зникла з порядку денного. Ні, всі в курсі, що там – найпекельніше пекло, хлопці тримаються, але...
Не буду повторювати заяложені фрази і те, що всі вже й так знають. Ось тільки сьогодні, коли переглядала їхні фото, вразило ще одне: всі вони – вродливі люди також і зовні, красиві не лише своїми мужністю й героїзмом. Правильні риси, глибокі погляди великих слов’янських очей, атлетична статура.
Біла українська кістка.
Шляхетна раса, чистий, збережений поколіннями генетичний код, пронесений крізь віки.
Їх кожного хоч зараз у кіно знімай. Про козаків, давньоруських князів чи іншу історію. Будьте певні, після стрічок з ними на голівудських Бредів Піттів з Томами Крузами ніхто й не гляне. Але натомість нам показують інші фільми, короткі відео, записані самими азовцями. З лаконічними месиджами: світе, почуй нас! І не лише дивися, як нас розстрілюють упритул.
Бо тут сюжет не лише кіношний, первісно-моторошний напрошується теж: про сакральну жертву. Вона ж бо мала бути красивою! Якщо з "Азовсталлю" нас готують саме до такого сюжету, то вже завтра, пані та панове, велкам у дрімучі темні віки. Де наступною сакральною жертвою може стати кожен.
Вони зараз тримають рубіж перед темрявою. Без жодного пафосу, вони – цвіт нації. Знову ж таки, не буду повторювати епітетів, якими характеризують націю, що не береже свого цвіту. Натомість процитую фрагмент Фейсбук-допису Олесі Ніколаєнко, чий чоловік зараз ТАМ:
"Я не буду просити допомоги в лідерів країн, бо вони для мене не лідери, я не буду підписувати петиції, які ніхто не читає. (Небо вже закрили нам? ) Кого б не благали, кому б не писали - всім або байдуже, або вони ніх*** не вирішують. Ми благали врятувати ціле місто і ніхто цього не зробив, а тепер ви думаєте, що заради одного заводу всі перевернуть цю планету?"
Мені, попри все, хочеться вірити, що ті ж лідери ще мають хоч якісь краплі людяності. Що планетарний розум чи Бог таки щось зроблять для одного заводу. І в красивих хлопців, які зараз у його катакомбах, ще народяться такі ж красиві діти. А ті, що вже народилися, зможуть обняти татів – обпалених пеклом, але живих і здорових.
Мені хочеться вірити в силу української краси – в щонайширшому її сенсі.
Людмила Пустельник, Global Village Home
Фото: https://azov.org.ua
Comentarios