Вкрадене зі Львова – танго “Утомльонново солнца”

Updated: Jun 23, 2023

Йому судилося стати візитівкою російської пропаганди, чули всі. Так само “належить” росіянам, як Донбас і Крим, історія Київської Русі та ще багато чого – не їхнє, загарбане! Справжні автори пісні – поет зі Львова Зенон Фрідвальд, а музика славетного Єжи Петербурського.

Вкрадене росіянами в поляків, але також і в нас – зважаючи не тільки на рідне місто Зенона, але й на те, що всі набутки західної культури до 1939го потрапляли в ссср значною частиною з Галичини. Вона танцювала європейське танго “To ostatnia niedziela”, поки в ссср ревла з гучномовців якась "широка страна моя родная". Та про все за порядком.

Закарбоване на рівні підсвідомості: двоє танцюють під щемний мотив, і глядачі просто змушені їм симпатизувати. Навіть, якщо на ньому – радянський мундир. Коли грають “Утомльонноє солнце”, то це гарантовано, що закоханих ось-ось розлучать. Він навряд повернеться з війни, вона – з ГУЛАГУ...

Вже відчувається дихання Другої світової, чуттєва мелодія пронизана нервом майбутньої трагедії. Хіт на всі часи. Російський? Ні, нахабно “позичений” в довоєнної польської естради! Гіперпопулярне ще з 1935го “танго самогубців”. Та створене аж ніяк не Яковом Гольденбергом, хоч його і досі пишуть “создатєлєм “Утомльонново солнца”. Замолоду цей діяч агітпропу служив у воєнізованій структурі професійних грабіжників, червоній армії. Своєю чергою, передерту Гольденбергом версію “покращив” інший радянський літератор, Іосіф Альвек. Сподобав собі чуже і почав називати “своїм”. Низка російських та єврейських джерел, однак, стверджують, що навпаки – то Яків поцупив першим, Іосіф – услід за ним. Втім, останнє – не принципово, злодій вкрав у злодія, звична справа.

Те саме з музикою. Власне аранжування до польського шлягера скомпонував радянський джазмен Алєксандр Цфасман, родом із Запоріжжя. Далі лише його ім’я вказували на платівках з піснею, їх в ссср розкуповували, мов гарячі пиріжки. Хоч насолоджувалися, по суті, двічі чужою їм музикою – по-перше, краденою, по-друге, “буржуазною”, або ж “класово ворожою”.

Адже справжній творець мелодії – відомий польський композитор Єжи Петербурський (на фото нижче), його талант свого часу відзначав навіть Імре Кальман. Єжи – випускник варшавської консерваторії та музичної академії у Відні, був зіркою свого часу. Завдяки йому легковажний естрадний жанр звучав шляхетно, з притаманними Петербурському меланхолійністю і ліризмом.

Слава, щоправда, не вберегля від особистої драми – наречена Надін одного дня повідомила, що йде до багатшого чоловіка, англійського промисловця. Єжи болісно переживав розлучення і пообіцяв своєму другові, Зенону Фрідвальду, “сльозами написати” таке танго, що всі будуть за серце хапатися”. Зенон, уродженець Львова, не менш знаний поет-пісняр, подарував мелодії вірша “To ostatnia niedziela”, “Це остання неділя”. У ній хлопець просить дівчину залишитися з ним бодай ще на єдиний вихідний, згадати все добре, посміхнутися на прощання. Не докоряє за зраду, бажає коханій щастя з новим обранцем.

Що відбувалося відтак, стало прообразом пізніших екзальтацій фанаток на концертах “Бітлз” чи інших кумирів ХХ сторіччя –“Остання неділя” "вистрелила" приголомшливим успіхом. Танго звучало в усіх кабаретах і ресторанах, “з кожної праски”. Під нього було модним освідчуватися в коханні, а також вкорочувати собі віку, якщо нещасливе. Переспів мелодії зажив популярності в Угорщині, по ній – трагічний збіг? – в ті ж роки прокотилася хвиля самовбивств серед молодих людей. "Завдяки" моторошному трендові шлягер у Польщі почали називати “тангом самогубців”.

Перший – і найкращий, як на мене – виконавець пісні, М’єчислав Фогг (cправжнє прізвище – Фогель), володар ліричного баритона, одразу ж заробив собі звання секс-символа. Панянки штурмували гримерку і шикувалися в черги за автографом. Зіркове тріо Фогга, Петербурського і Фрідвальда купалося у всенародній любові.

Поки не гримнув 1939ий, радянські війська прийшли на територію Західної України. Єжи окупація застала у Білорусі, де працював з джазовим оркестром. В 1942му композитор приєднався до армії генерала Андерса, воював, після війни емігрував до Аргентини. Став знаменитістю і на новій батьківщині, лише на схилі літ повернувся до рідної Варшави. Авторства Петербурського, до речі – ще один воєнний хіт, пісня “Сіній платочєк”.

Зенон Фрідвальд, станом на початок війни – працівник міністерства оборони Польщі. Разом з ним еваюкувався до Румунії, потім Греції й Туреччини, далі опинився в Ізраїлі. Був “ключовою фігурою в повоєнних польсько-ізраїльських колах”, як скупо повідомляють про нього довідники польською та англійською мовами. З чого можна зробити висновок, що таланти мав не лише до поезії та живопису – відомо, що непогано малював. До розвідувальної діяльності, припустимо, також, недарма в Польщі служив у оборонному відомстві. Помер у Тель-Авіві в 1976му.

У Фогга (на фото нижче) доля склалася, як легенді належить – в дусі голівудського блокбастера.

З окупованого росіянами Львова встиг переїхати до Варшави. Був учасником польського антифашистського підпілля, в себе на квартирі переховував і врятував кілька єврейських родин. З “Останньою неділею” виступав перед пораненими вояками в госпіталях і на барикадах, піднімав бойовий дух. Кілька разів був пораненим, якось – на волосину від загибелі. В приміщення, де співав, влучила бомба, непритомного дістали з-під руїн шанувальники.

Після війни відкрив власне “Кафе Фогг”, проіснувало недовго – кофіскувала комуністична влада. Гастролював по всьому світу, в т.ч. й за океаном, але завжди повертався додому.

А ще жив на дві сім’ї – з офіційною дружиною і коханкою, яка була імпресаріо співака. Два тижні щомісяця в одному домі, ще два – в іншому. Обидві жінки знали одна про одну, з часом змирилися. Тільки після того, як овдовів, пішов до шлюбу вдруге.

Тим часом, в радянському союзі публіка вмлівала від пронизливого хіта "Расставаніє". (Ще одна назва – "Пєсня о югє", в ній інший текст, написаний Аллою Єрмолаєвою). Рядки "утомльонноє солнце нєжно с морєм прощалось" підкорювали навіть найбільш задубілих комсомолок. Ще б пак – без скандалу і матюків, непролетарськи красиво розходяться двоє. Не в заводському цеху і не під гуркіт колгоспного трактора, а в романтичному антуражі морського узбережжя. Суцільна “сказка, а нє жисть”, першої радянським людям хронічно бракувало.

Вкрадена червоноармійцями з якогось львівського будинку, польська платівка дала поштовх, серед іншого, і кар’єрі Клавдії Шульженко. Однієї з виконавиць “перешитої” соціалістичними “умільцями” “Останньої неділі”.

Лише в 1970х автором “Утомльонного солнца” в ссср почали вказувати Єжи Петербурського. Може, й завдяки тому, що цей період вважають нетривалим “польсько-радянської дружби”. Ще однієї вигадки російської пропаганди, бо в Польщі її північних сусідів “любили” так само, як протягом останніх років в Україні.

Адже ці сусіди завжди крали – як не унітази, то історію й пісні.

Ось текст однієї з них, "Останньої неділі", польською:

Teraz nie pora szukać wymówek Fakt, że skończyło się Dziś przyszedł inny, bogatszy i lepszy ode mnie I wraz z Tobą skradł szczęście me Jedną mam prośbę, może ostatnią Pierwszą od wielu lat Daj mi tę jedną niedzielę Ostatnią niedzielę A potem niech wali się świat To ostatnia niedziela Dzisiaj się rozstaniemy Dzisiaj się rozejdziemy Na wieczny czas To ostatnia niedziela Więc nie żałuj jej dla mnie Spojrzyj czule dziś na mnie Ostatni raz Będziesz jeszcze dość tych niedziel miała A co ze mną będzie - któż to wie To ostatnia niedziela Moje sny wymarzone Szczęście tak upragnione Skończyło się Będziesz jeszcze dość tych niedziel miała A co ze mną będzie - któż to wie To ostatnia niedziela Moje sny wymarzone Szczęście tak upragnione Skończyło się