Розповідь батька 15річної Надії*, Ігора Волощука*, українця зі США:
“Захист” дитини
“Донька зараз живе у так званій “прийомній родині” (foster family) – в кімнаті, де також спить її однокласник, хлопець. Ми з дружиною протестували, що це категорично неправильно для 15 річної дівчинки. Нам заперечили – оскільки “почувається чоловіком”, то все гаразд, а “неправильні” тато з мамою – це ми. Бо “перешкоджаємо гендерній ідентифікації дитини, порушуємо її права”. Це пекло тягнеться уже роками, а в останні кілька місяців повністю заповнило наше буття. Ви не уявляєте, через нам доводиться проходити та витримувати задля того, аби повернути свою дитину. Повноцінно, не лише фізично в рідний дім. Ми налаштовані рішуче, і Надію їм не віддамо.
Хто такі “вони”? Це урядова агенція CPS (Child Protective Services, “Служба захисту дитини”), діє не лише в нас у Каліфорнії, а по всіх Штатах. Початково створена зі шляхетною метою – захищати неповнолітніх від насильства в родинах, забезпечувати їм нормальне дитинство. Під це виділяється щорічний бюджет. Який протягом останніх 5-10 років витрачається і на те, щоб “допомагати” підліткам змінювати власну стать, зводячи нанівець і здоровий глузд, і права батьків. Це почалося ще за правління Клінтона, а в 2014му Обама, по суті, надав цій організації недоторканності. В 2015му гендерну істерію узаконили. Так стало модливоим, що хлопців і дівчат з промитими мізками з родин забирають і передають “батькам” новим. З усіма витікаючими наслідками, в т.ч. й жахливими.
Ця не просто задля відпрацювання гендерного порядку денного – також бізнес, цинічний і жорстокий. Чим більше вилучених зі свого середовища підлітків з промитими мізками, тим більше “прийомних родин” отримують свої грошові компенсації від держави. Разом з працівниками CPS, психологами, фармацевтами, лікарями... Безжалісна індустрія, а в групі ризику – всі без винятку діти, їхню свідомість масовано обробляють. Тож наша з дружиною трагедія – далебі не унікальна і не єдина, подібних випадків – сотнями по Америці, в мережі на тему знайдете досить. І ми, як інші, теж раніше й припустити не могли, що зіткнемося з подібним.
Добре, на початок історії. В 2007му ми з Наталею* переїхали з України до США, згодом стали громадянами. В 2008му в Массачусетсі прийшла на світ наша Надя – жвава, весела, кмітлива дівчинка. Поводилася, як дівчинці й належить – ляльки, казки про принцес, Барбі, гарні сукенки... Клопоти з’явилися в 2016му, дитину ображали в її школі однолітки та вчителі. Останні робили її цапом-відбувайлом.
Це вилилося в психологічно-емоційну травму, в Наді розвинулися імпульсивність, емоційна нестабільність, низька самооцінка. Тогочасні наші педіатри прогледіли її діагноз гіперактивності та дефіциту уваги (Attention-deficit/hyperactivity disorder, ADHD). Згодом, коли стала старшою, це переросло в агресивність, замкненість, навіть суїцидальні настрої. Відтоді ми змінили вісім шкіл. Це включно з експериментальною, схожою на Монтесорі, та приватною у Львові.
В Америці неодноразово змінювали нашу адресу. (В багатьох регіонах США середньоосвітні заклади для дітей “прив’язані” до місця їхнього проживання. Дитина може відвідувати тільки ту школу, що розташована в її районі – ред.). Все задля того, щоб донька почувалася краще, мала друзів. Далі майже на рік дружина з Надею переїхали в Україну, і там, незважаючи на певний мовний бар’єр, в дитини було все гаразд у навчанні. Поки мама намагалася найти фахівців, які могли б Наді допомогти. Врешті, вирішили, що родині краще жити разом, у США.
Остаточно поселилися в нашому теперішньому будинку в Каліфорнії. Де пережили, серед іншого, велику пожежу в районі. Наш будинок, на щастя,
оминула, а три будинки, сусідів – ні.
Надя, тим часом, втрапила в автопригоду, ледве обійшлося без фатальних наслідків. Мама іншої дитини, паркуючись на шкільному паркінгу, не звернула уваги на нашу автівку, звідки вже виходила донька, і та опинилася затисненою між двома машинами. Доньку відвезли до лікарні. Розповідаю всі ці подробиці, щоб ви зрозуміли – здоров’я та психіка Наді, без того крихкі, піддавалися все новим випробуванням. Впоратися з ними ми намагалися разом, усією родиною, тож зверталися до багатьох спеціалістів. Тоді ще не знали, що більшість із них заточені на вельми специфічну “допомогу”.
Надя: “Буду зватись Недом”
Донька навчалася за змішаною системою – частково дистанційно, але також відвідуючи школу. Багато спілкувалася з однолітками онлайн, займалася самоосвітою, зокрема, цікавилася психологією та біологією, навіть писала дослідження. Не одразу, поступово відмовлялася від свого дівчачого вбрання, поки повністю не перейшла на стиль унісекс і почала купувати одяг тільки в чоловічих відділах магазинів. Стригла волосся лише в чоловічих перукарнях, користувалася чоловічими вбиральнями. Від нас з дружиною вимагала, щоб зверталися до неї як до “нього” і називали Недом. Ми погодилися на це прохання, бо поважаємо особистість доньки, будь-яку. Навіть, коли це створює для нас нові виклики. Тим часом, усі шкільні повідомлення про дочку почали надходити із займенником “він” та іменем Нед. Там ніхто не зважав, що донька, як сама зізналася, має проблеми з чітким формулюванням своїх думок через невилікувані попередні травми.
Донька почала вимагати, щоб розпочали в суді процес перереєстрації Надії в Неда. Зрозуміло, ми відмовилися, попросили, щоб почекала. Надворі саме був лютий 2022го, початок повномасштабного вторгнення рф в Україну. Ми з дружиною одразу ж взялися за волонтерство. (Загалом родина Волощуків відправила в Україну гуманітарної допомоги на понад 100 000 доларів – ред.).
На початку 2023го Надія зізналася мамі: вона знає про закон Каліфорнії, згідно з яким дитину можна відібрати у батьків, коли не підтримують ту її стать, якої для себе вимагає. Для цього навіть є термін - non-affrirning parents, розтягуване поняття, яке можна "розширити" за бажання аж до згоди на ампутацію геніталій. Втім, донька одразу ж сказала, що нас підтримує, і вдома можемо її називати, як і раніше, Надею.
Тоді ж, відчуваючи, що симптоми розладу особистості заважають її соціальним контактам і долати агресивність, попросила знайти психіатра, що призначив би ліки. Так у сімейному центрі “Милосердя” ми зустріли 60річну доктора М. С. Дуже веселу, гучну та емоційну, без проблем призначала дочці літій. У дозах від яких в інших лікарів, з якими радилися, очі ставали великими.
Все було чудово до однієї зустрічі, коли Надя вигнала маму з кабінету лікарки та запитала, чи допомагає вона ЛГБТ. Та вигукнула: “Звичайно!”. Тоді ж запропонувала терапію з молодим недосвідченим лікарем протягом шести місяців. Безрезультатну.
На початку 2024го повідомила, що знайшла ЛГБТ-сервер в соцмережі Discord. Там її тепло прийняли, подружилася з дуже жіночним і вихованим хлопцем Марком.
А від нас віддалялася все більше – розмовляла командним тоном, перестала цікавитися своїм молодшим братом, хоч раніше охоче з ним гралася. Заявила, що не хоче мати дітей і не потребує “жіночого причандалля”. Натомість забажала приймати блокатори статевого дозрівання і позбутися матки та грудей. Ми були категоричними: ніколи не погодимося і не заплатимо за таку хірургію. І що Надя може прийняти таке рішення лише після того, як їй виповниться щонайменше 18.
Літо безнадії
Донька проводила багато часу за читанням в Інтернеті, хотіла дізнатися, що саме ховається за її психічними проблемами. А її психіатр заявила: “Можу поставити вам будь- який діагноз!”. Це звучало, принаймні, дивно, але загалом, коли мама була поруч, лікарка виявляла турботу, здавалося, що справді переймається своєю пацієнткою. В травні цього року Наталка дізналася, що доктор М.С. систематично заохочувала Надю зробити “гендерний перехід” і гормональну терапію. А також, як виявилось саме лікарка до LGBT серверу і направила.
Далі – гірше. Надя ставилася все більш вороже, припинила допомагати в домі, дякувати за подарунки і просто дякувати. Майже не їла, а Наталка вже й не знала, що їй приготувати. З донькою було щось дуже не так, казали про це лікарці, а та відмахувалася: “Це ж підлітки! Звична справа”.
Третього червня несподівано прийшла дивна жінка в короткій чорній сукні. Не представившись належним чином, без будь-яких документів, бейджа чи службового посвідчення, почала звинувачувати нас, батьків, у “емоційному насильстві на основі гендерної ідентичності”. Це була представниця CPS, до будинку зайшла без запрошення. Єдине “пояснення”: “Oсь моя візитівка, ви – кривдники, маємо на вас протокол”. Все.
Коли ми зайшли до Надиної кімнати, виявили в її розблокованому комп’ютері запущений додаток Discord і камеру. Листування доньки з контактною особою з ніком ma***oo містило чіткі інструкції: як подати заяву на своїх батьків до CPS, як спакувати речі, що робити. Із спілкування стало зрозуміло, що другий його учасник навряд чи є 17річним підлітком, яким себе називав. Виглядав як дорослий, досвідчений чоловік, можливо, навіть з якимось ступенем з психології. Його особою зацікавилися правоохоронці, у звіті Jurisdiction/Detention report вказали цього чоловіка як одну з причин вилучення дитини з сім'ї, але... Досі не заблокували дочці спілкування з ним!
Надія, як видно на записі камери відеоспостереження, отримала від нього вказівку вийти з дому босоніж, аби виглядало переконливішим висмоктане з пальця “насильство” щодо неї. Незважаючи на те, що наш будинок оточений під’їзною дорогою, вкритою гострим камінням, вона все одно вибігла босою. Дружина це побачила, схопила шльопанці, поклала Наді під ноги… Пізніше в своїх “свідченнях” працівниця CPS опише це як “мати жбурляла в дочку взуттям”. Звичайна брехня, яка стає можливою, бо відповідальності за неї не несуть.
Я своїм автом заблокував виїзд машині CPS приблизно ярдів за сто від нашого дому, та жінка викликала поліцію – на нашу з дружиною вимогу. Першими прибув пожежник в пікапі, хвилин через 15 – перший поліцейський. Він сказав, що представницю CPS знає особисто. Це було перше і єдине підтвердження особи жінки в чорній сукні того дня. Потім приїхали ще 7 (сім!) поліцейських автівок – все це для того, щоб, по суті, викрасти з дому одну дитину-підлітка. Принизливий для нас процес тривав годин півтора, на очах у спантеличених сусідів, які підходили і запитували “що сталося?”. Жодних документів чи постанови суду нам так і не було показано.
Суд та діло
Через кілька годин Надя зателефонувала мамі. Плакала, вибачалася, просила привезти її речі. Найбільше побивалася за своїм комп’ютером та іншими гаджетами. В перші дні Червня та шостого червня відбулися судові слухання, кожне аж по 15-20 хвилин тривалістю. До того часу ми не знали, де Надя, і ніхто не повідомляв нам її місце знаходження. Під час суду дитина виглядала похмурою і наляканою, з нами не розмовляла. Наші свідчення суд ігнорував, висловитися нам не дали. Зате перед початком слухань підійшов офіцер з CPS і сказав, щоб ми “навіть не думали створювати розголос цій справі, бо дуже пошкодуємо”.
Згідно з рішенням суду ми повернули дочці всю електроніку – щоб їй і надалі промивали мізки онлайн в правильному для CPS напрямку. Тепер можемо спілкуватися з дочкою всього протягом години в присутності CPS, не частіше одного раза на тиждень. Як умову побачень, нас зобов’язали пройти спеціальний тренінг для батьків, повністю на ЛБГТ- тематику. На що ми показали їм середнього пальця, і нам дали спокій.
Додаткове, особливо обурливе знущання – CPS присвоїв Наді код “Csexpec” – “потенційно сексуально експлуатована дитина в комерційних цілях”. Безумовно, ми протестували проти цієї огидної брехні, та наші біль і обурення нікого не хвилюють.
Коли востаннє бачилися, Надя була якась пасивна й загальмована, ніби під дією психотропних засобів. Які, звичайно, їй дали без нашої згоди. Бо це, бачте, “право дитини на конфіденційність!” – все, що стосується її бажання змінити стать. І завдати непоправної шкоди власному здоров’ю, нашу дитину до цього готують і підштовхують.
Ось у цьому ми живемо вже котрий місяць. Знаходимо адвокатів і сили не здаватися, боремося. І, попри все, впевнені, що зможемо повернути нашу дочку. А всім батькам неповнолітніх хочу сказати: бережіть своїх дітей! Перевіряйте постійно, з ким спілкуються. Ви не уявляєте, які пастки для них уже розкладено в соцмережах та “доброзичливими фахівцями”, фанатами зміни статі.
А в сухому підсумку маємо ось що: нашій дитині активно промивають мізки та налаштовують проти нас. За три місяці, шо ми були в суді тричі і жодного(!) разу нам не дали відкрити рота на свій захист або надати будь які докази Наші вимогизаблокувати Наді доступ до Discord, де вона спілкувалася з транс-грумерами, ігноруються соціальними працівниками. Адреси “прийомної родини” нам досі офіційно не повідомили, зате відмазкою “це конфіденційна інформація”.
Намагання отримати медичні записи нашої дочки були відхилені медичним закладом. Навідь ті, на яких стоять підписи батьків, як-от дозволи на медикаменти. За нашими плечима школа мала зустріч з дочкою, але нам про це не повідомили. Вже називають її чоловічим ім’ям. Наша дівчинка поселена в одній спальні з 15 -річним хлопцем, і як вона зізналась, там нема місця для її книжок (які вона купувала для себе, з біології та медицини).
Коментар сенаторки шатату Джорджія Ненсі Шефер (Nancy Schaefer): "Працюючи, мабуть, з 300 справами [вилучення дітей з родин] по всьому штату, а тепер із сотнями й сотнями таких по всій країні та майже в кожному штаті, я переконана:, що в системі "Служби захисту дітей" нема відповідальності та підзвітності" (https://parentalrights.org/child_protective_services/).
Ігор Волощук, США
Global Village Home
Фото: https://depositphotos.com/, автор - shellystill
*Імена та прізвища родини змінено на прохання батьків дівчини.
コメント