Біда не в чергових заявах Франциска щодо війни в Україні, які з ніг, та й на голову, або й відверто блюзнірські.
Клопіт в іншому – в оточенні папи стовідстотково є група "доброзичливців", яка вкладає в уста глави католицької церкви кремлівські наративи. Користуючись неприхованим невіглаством колишнього кардинала Бергольйо в питаннях східноєвропейської історії й не тільки.
Як-от, що недавно вбита в москві Дугіна – "безвинна жертва війни". Добре, хоч "янголом" не назвав. Чого, це з доброго дива, лідер католицького світу перейнявся загибеллю фашистки, про яку ще вчора навіть у неї на батьківщині мало хто чув?
Але справа тут, виглядає, не лише в невігластві – папська риторика постійно й щоразу більше підіграє агресорові. Це вже не спишеш тільки на некомпетентність в українсько-російських стосунках вихідця з Аргентини, бо надто вперто просуваються в публічний простір все ті ж перекручені тези. Так, наче папські спічрайтери отримували свої дипломи десь в Ольгіно, а не в католицьких вишах.
Здавалося б, після гучного скандалу на Великдень, зі спільним носінням хреста росіянкою та українкою – катом і жертвою – в римській курії мали би зробити висновки. Та ба. Потім було не менш "дивне" інтерв’ю папи, в якому той "ненав’язливо" переклав відповідальність за війну на Київ – мовляв, не варто було дратувати москву декларованими намірами приєднатися до НАТО. Тепер ще й жалі за убієнною нацисткою; зашкалюючий цинізм.
Часом краще просто промовчати. Проте, сказане цим папою відомо надто добре. Як і те, чого не виголосив, попри сподівання світової громади. Не зайве нагадати:
Франциск жодного разу не засудив особисто путіна; натомість було досить слізних балачок, що війна – "це жахливо". Хай живе "капітан Очевидність".
Не було дано належної оцінки діяльності московського патріархату, який з християнством давно не має нічого спільного. Зате надто багато – з освяченням сатанізму. Де вона, папська енцикліка, із закликом до духовних лідерів планети не мати нічого спільного з Гундяєвим та організацією, яку він очолює? Неканонічною і наскрізь злочинною.
Тим часом, папа навіть збирався, було, з кірілом зустрітися, в Казахстані. Тільки недавно оголосили, що рандеву не відбудеться, бо "нема про що говорити".
Папа не розчулився загибеллю численних безвинних після рашистських обстрілів Вінниці, Чаплиного, Краматорська, Одеси - список, на жаль, можна продовжувати. Вже не згадуючи про геноцид у Бучі, Маріуполі чи Херсоні.
Папа промовчав, коли стався теракт в Оленівці. Хоч свого часу обіцяв молитися за життя захисників "Азовсталі". Звернення душпастиря до російських очільників звільнити полонених, зрозуміло, теж сподіватися не варто.
І тут не треба кивати на християнське смирення, мовляв, папська тіара зобов’язує ретельно підбирати слова й уникати різких фраз. Чомусь же той самий головний убір не заважав попередникові Франциска, Іванові Павлові ІІ, називати речі своїми іменами. Публічно підтримувати польську "Солідарність", коли вона була ще громадським рухом. Рішуче засуджувати комунізм. Кинути у вічі Л.Кучмі, що керівник, який вважає себе демократичним, не може переслідувати опозицію – це, коли приїхав до України з офіційним візитом у 2001му.
Той папа увійшов в історію. Чинний продовжує в неї вляпуватися.
Global Village Home
Comments