Сифіліс, педофілія та інші витоки "великої російської літератури"

Кого не люблять, той казиться і знищує – аксіома. Всіма доступними можливостями – обстрілами, вбивствами і згвалтуваннями, як це робить в Україні “армія” рф. Чи друкованим словом по мізках, як тамтешні письменники, автори так званої “класичної літератури”.

Венерична спадщина

Її художня цінність, делікaтно кажучи, суперечлива, гуманістичний посил – вкрай слабкий, а добро частіше принижене, ніж перемагає.

Хоч зараз мова не стільки про русліт, а про грунт, з якого виріс – інтимно-ганебні історії тих, хто в “наслєдії” відзначилися. Спойлер – жоден з перелічених нижче письменників не міг похвалитися хоч трохи гармонійним особистим життям. Зате чимало – венеричними хворобами, і всі без винятку – букетами комплексів, пов’язаних з протилежною статтю.

Чи не кожен користувався послугами платних повій. Відтак від сифілісу помер поет Алєксандр Блок, автор романтичної “Нєзнакомкі“. Від нього ж потерпали Фьодор Достоєвскій і Ніколай Нєкрасов. Через підозру на соромну недугу впав у довготривалий алкогольний запій Сєргєй Єсєнін. Підтвердженню (як і спростуванню) діагнозу перешкодило інсценізоване енкаведистами самогубство.

Зате “пощастило” іншому поетові Алєксандру, Пушкіну – “лише” гонорея замолоду.

Ще одне “світило“, Лєв Толстой, теж легко відбувся, перехворів трипером. До навколишнього жіноцтва “батько“ Наташі Ростовой ставився, як звичайний покидьок: спокушував молодих жительок власних сіл, перевагу надавав незайманим. Сексуальні перемоги фіксував у щоденнику, в ньому ж описував перший досвід у 16 років – з повією, до борделю привели старші брати. Після статевого акту розплакався просто біля ліжка.

В домі тітки графа-“гуманіста” працювала покоївка Глаша. Звабив, була цнотливою, додатковий “бонус“. Дівчину зі скандалом прогнали геть. Подальша доля – загинула, як пише сам Толстой. Невідомо, що стало причиною – бо опинилася без засобів для існування чи щось інше.

Закохався у Софью Бєрс, в подарунок на весілля дав прочитати свій щоденник. Наречена до шлюбу йшла в сльозах. Далі ще не раз, через постійні зради чоловіка і нешлюбних нащадків від селянок. Про їхню освіту Лєв дбав, зокрема, запрошував на вистави домашнього театру в Ясній Поляні. Для дітвори був зарезервований цілий ряд перед сценою – незважаючи на протести Софьї.

Інші теж успіху не мали. Лікарі заборонили вагітніти після шостих пологів, оцінювали, що в потомства, як і в мами, слабкі шанси вижити. Люблячий “супруг”, натомість, влаштовував істерики – потрібні спадкоємці! Ті невдовзі й справді помирали: один за одним, у дуже юному віці, донька і троє синів.

На “Войнє і мірє” продовжують виховувати цілі покоління школярів.

Дитяче питання

Kоли на любовному фронті таланило, як російським військовим у Чорнобаївці, творці русліта виливали гіркоту поразки на папері. Далі втручалася пропагандистька машина, декларувала створене у такий спосіб світовими вершинaми красного письменства і зразками загадковості російської душі. Хоч розгадки, насправді, за Фрейдом:, дитячі травми, ображене его, невдачі з жінками. Тож “віддячили” за це всьому світові; патологія народила чергову патологію, та ніяк не шедеври.

Як-от, Іван Тургєнєв і його знаменита “Муму”. Затурканий німий Герасим, знищене кохання до Татьяни, теж кріпачки. Останню емоційну криївку, песика, змусила вбити бариня. Безпросвітний жах рабства, з яким школярів знайомлять у доволі юному віці. Не дуже переймаючись, наскільки травмуючою може бути для них ця похмура історія.

Бо насправді у ній відтворений дитячий досвід самого Тургєнєва. Бариня = садистична матір Варвара Пєтровна, люто шмагала нащадків, просто так. Запитували “за що?”, відповідала: “Сам здогадайся”. Під час побоїв хапалася за серце – зараз помру через вас, невдячні виродки! Дітям буквально втовкмачували в голови: через вас страждає найближча людина. Дослідники вважають, що жінка потерпала від епілептоїдної психопатії, малою теж пережила нелюдське ставлення. Підлітком утекла з дому, рятуючись від вітчима – бив, принижував, намагався згвалтувати.

Іван, молодший син Варвари, не раз зізнавався, що все життя намагався заслужити її любов, але одночасно панічно боявся, до самої смерті.

Стосунки Герасим– бариня повторюють класичну модель сімейної деспотії, де жертва – дитина. Деспот проводить зачищення емоційного поля, жертва опиняється у глухому куті – достоту, як Герасим. І письменник Тургєнєв, для якого “Муму“ стала своєрідною терапією.

А для її читачів, надто, дітей? Що за урок життя викладає їм повість? Як не крути, там нема жодного.

Сучасник і друг Тургєнєва, Фьодор Достоєвскій, в бутність поручником – завсідник борделів. Повії відмовлялися обслуговувати його вдруге через схильність до садизму. З листування з Софією Ковалевською відомо, що свого часу згвалтував 10річну дівчинку. Цього, проте, не підтверджують біографи, але що мав потяг до неповнолітніх – так. Секс із ними – одна з тем творчості.

Ще одна наскрізна – жертовність проститутки. Соня Мармеладова зі “Прєступлєнія і наказанія” не знаходить іншого способу допомогти родині, крім найдавнішого фаху. Хоч могла б піти в гувернантки чи бодай швачки-пральки – менше грошей, але й шансів потенційного знайомства з “французькими болячками” теж. Та ба.

Особисте життя Достоєвського – бурхливе й нещасливе. Зате з багатьма, в т.ч. й чужими дружинами. Попри те, що ніколи не був галантним кавалером і поруч з жінками ніяковів, починав верзти нісенітниці. Отримавши відкоша, мстився за це одразу цілому народові непоступливої пасії. Зокрема, польському. Особливо мерзотні персонажі в романах письменника – це завжди “полячішкі”. Звідки така ненависть? У самого прізвище закінчується на -ський, походить з давнього роду пізніше русифікованих поляків.

Відомо, що колись Достоєвському дала ляпаса невідома для загалу шляхтянка. Роману з нею не судилося, і Фьодорова жовч розлилася по його друкованих романах.

Високий стиль ницої поведінки

Це суворе питання – ставлення тих, кого в рф ввжають геніями, до “генія чістой красоти”. Пушкін оспівував Анну Керн вишуканими рядками вірша, а в листі до приятеля Соболєвского – прозаїчно: “С Божьєй помощью вчєра Керн виє***л”. “Чудноє мгновєньє”.

Кількість плотських епізодів мала компенсувати низькорослу невродливість поета, помножену на скандальність вдачі. Замолоду Алєксандра внесли до поліцейських списків осіб, схильних до бешкетів. Це не мало нічого спільного з політичною діяльністю, як вчили колись в радянській школі. Поет любив ображатися за будь-що, тут же влаштовував дуелі. На останній, з Дантесом, не пощастило, а всього поєдинків – кілька десятків, і кожен міг закінчитися фатально.

Показова дуель №13 з молдавським вельможею Тодором Балшем. В нього гостював, насолоджувався місцевими винами й кухнею. Якогось дня дружина Тодора, Марія, на думку Пушкіна, щось відповіла йому недостатньо шанобливо. Але жінку на дуель не викличеш, довелося з’ясовувати стосунки з її чоловіком, на пістолетах. Жоден, на щастя, не влучив, а в Молдові запам’ятали Пушкінську вдячність за гарно проведений час у чужому домі.

Коли секс з Пушкіним вважався світським стилем серед столичних пань, то його наступникові, Міхаїлу Лєрмонтову, категорично не щастило на взаємність. Зростом теж не вийшов, статків особливих не мав. Як у Тургєнєва – нищівний вплив близької людини, бабусі Єлізавєти Алєксєєвни, замінила матір. Боялася, що “Міша, женівшісь, мєня забудєт”, і зробила все, аби той став старим парубком.

Ще одна причина самотності – Лєрмонтовський “байронізм”, модний різновид тогочасного “пікапу”. Панянку належало закохати в себе, потім раптово відштовхнути холодністю, а “краще” – зневагою. Поки спантеличена жертва намагалася зрозуміти, в чому справа, знову змінити гнів на милість. Хто повелися, потім про це шкодували. Як Єкатєріна Сушкова – добившись взаємності, поет її покинув, ще й ославив на весь Петербург. Дівчина згодом вийшла заміж за іншого. Поет прийшов на її весілля, демонстративно розсипав сіль і побажав молодятам швидше розлучитися.

Офіційна причина смертельної дуелі Лєрмонтова з майором Мартиновим – сварка через кпини поета. Інша версія – прибувши в полк на Кавказі, Міхаїл хвалився інтрижкою з родичкою Мартинова, показував друзям любовного листа від неї. Майор захистив честь жінки.

Тим же “байронізмом“ захоплювався інший російський класик – Антон Чехов. Не приховував свого презирства до протилежної статі, і в творчості, й у житті.

Подібно до іншої “зірки” – Сєргєя Єсєніна. Чесно зізнавався, що жінки для нього – лише засоби здобути славу, її любив найбільше. Саме задля неї одружився з Айседорою Дункан, відомою американською танцюристкою. Некохану половину називав “потворною старою” і зраджував, не криючись. Поки від інших – Анни Ізрядновой та Зінаїди Райх – підростали нешлюбні діти. Райх не міг пробачити, що став у неї не першим, як і Толстой, мав слабкість до незайманих.

“Когда б вы знали, из какого сора растут стихи, не ведая стыда”, – писала Анна Ахматова. Рядки щонайкраще ілюструють походження російської літератури: ницість тих, хто її створили. Чи варто вважати класикою і вивчати – питання риторичне.

https://www.rbth.com/, https://www.pravmir.ru, http://tolstoy-lit.ru/, https://bitbucket.org/