Не беруся навіть аналізувати тему подій в Ізраїлі, мало що знаю про історію цієї країни, хіба що загальновідомі факти, ніколи не була біля Стіни Плачу. Але хвиля різноманітних суджень, думок і висновків останні днів розбудила деякі спогади. І навіть мало що не крамольні "релігійні інсинуації", які, знаю наперед, багатьом не сподобаються.
А саме тим українцям і, особливо, землякам-галичанам, котрі зараз дозволяють собі відверті антиєврейські настрої та заяви, і які так "порядно" ходять щонеділі до церкви, забуваючи, що Ісус насправді мав імʼя "Ієшуа га-Ноцрі", тобто Ієшуа з Назарету.
І що народився Він також в сіонських краях, не в Карпатах. І що матірʼю його була іудейська жінка Міріам, а не Марія. І що апостоли Петро і Павло мали на імʼя Шимон і і Шаул. І що святі на наших іконах чомусь мають підозріло словʼянську зовнішність, хоч насправді мали б виглядати як сини і дочки народу, який і опинився сьогодні в центрі уваги світу через кров, що ллється під святими мурами.
І, даруйте, всі чоловіки цієї країни після народження піддаються мікро-хірургічній процедурі, яка є цілком оправданою зі сторони гігієни і в США є дуже популярною та абсолютно неприв'язаною до національності, але на яку в Україні і досі кривляться і принизливо глумляться , забуваючи, що віруючі навіть мають церковне свято з цього приводу у січні.
Якийсь незрозумілий калейдоскоп з викривленою лінзою… А уявіть у Римі не Собор святого Петра, а святого Шимона… І світ відразу робиться іншим…
Коли ми з сином опинилися в ЛосАнжелесі з двома валізами, то на перші кілька ночей прихисток нам дала сімʼя євреїв з Києва, які нас зовсім не знали, і пустили до свого маленького апартаменту.
А коли ми за кілька днів прийшли до Українського Центру на Маланку з танцями та варениками, як новоприбулі емігранти, ніхто нас не запитав зі "своїх" чи треба нам допомога, чи маємо необхідне? А в той час в нас не було нічого, навіть матраса і горнятка. Зате єдиною особою, яка виявила цікавість і підтримку, раптом стала незнайома старша пані з профілем Голди Меїр. Вона просто запропонувала: "Деточки, приходите в синагогу, мы вам дадим и мебель, и еду, и со всем поможем…вам же все нужно…я знаю, как это…".
Як вона опинилась на тій Маланці з гопаком - не маю уяви, але ті слова памʼятаю досі…До сліз.
А до нашої греко-католицької церкви нас ніхто не запросив. Навпаки, якісь бабці недобре шепотіли нам вслід щось про "понаїхалих"…
До синагоги ми не пішли, якось не вистачило духу… Зате та ж київська єврейська сімʼя допомогла з роботою, з пошуками житла, вони ж і підписали папери, що ручаються за нас, інакше нам би і не вдалося винайняти наш крихітний апартамент у вірменському кварталі…
І так, моє родове прізвище "Давида" не походить від єврейського царя Давида, якщо хтось так собі подумав. А ведеться від солдата Карла XII, шведа на імʼя David, котрий чи то по дорозі до Полтави, чи вже після відомої битви, де шведів добряче побили, страшенно закохався у дівчину-словʼянку , залишився і заснував наш рід. Прізвищ тоді дуже не вживали, але його дітей кликали «син чи дочка шведа Давида», то ж так і пішло наше імʼя-прізвище.
Кров людська -не водиця. Крові не треба ні на землі українській, ні на святих землях держави, якої майже не видно на мапі світу, але працьовиті руки давнього народу перетворили її з пустелі в сад.
У нас у Львові казали: є люди, а є людиська. Давайте просто будемо людьми.
Це ж так просто і легко,… Але як же важко…
Оксана Давида, США
Фото: Oksana Davyda
Kommentare